Это город, в котором недолго живу,
Там где вечный фонарь в глубине переулка
Никогда не горит, окунаясь в листву,
Словно тёмная то неуместная шутка…
Он ещё постоит, многих нас пережив
Выбиваясь из общего ритма ландшафта.
Словно нервный
мучительный
медленный срыв.
И ему всё едино: вчера или завтра…
Это город вне срока, в котором живу.
Он ещё постоит и меня переплюнет…
Протянув над землёй проводов тетиву,
Он ещё пошумит, погудит, поворкует
Он ещё отстоит своё право на ложь,
Свою правду на жизнь утверждая безбожно,
Поставляя своих горожан на правёж
Покосившихся стен и пространств бездорожья.
Этот город нестройный, где строится храм
У безлюдной реки и давно обмельчавшей…
Я уже не забуду его, не предам,
Пригубив из его переполненной чаши…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.